Барбарис звичайний (Berberis vulgaris)

Барбарис звичайний знайомий на вигляд багатьом українцям завдяки обгортці відомих цукерок. На цьому подібність і закінчується, бо в «барбарисках» — один лише запах барбарису, чудової лікарської рослини…

Інші назви барбарису звичайного

Квасниця, кислянка, кисле дерево, кислич звичайний; російською: барбарис обыкновенный; польською: berberys zwyczajny.

Опис барбарису звичайного (як виглядає)

Барбарис звичайний — гіллястий листопадний кущ родини барбарисових, заввишки 1,2-2,5 метра. Гілки вкриті трійчастими колючками завдовжки до 2 см.

Молоді пагони жовтуваті або жовтувато-червоні.

Листки чергові, цілісні, оберненояйцевидні, по краю гостропилчасто-зубчасті, до 10 см завдовжки.

Квітки правильні, двостатеві, шестипелюсткові, блідо-жовті, в пониклих пазушних китицях. Мають специфічний запах. Суцвіття складається з 10-25 квіток.

Плід — яскраво-червона довгастоеліптична ягода, кисла на смак.

Корені циліндричні, прямі або зігнуті, нерідко розгалужені, бурувато-сірі, на зламі грубоволокнисті, лимонно-жовті. Запах у коренів слабкий, своєрідний, на смак вони гіркуваті.

Цвіте у травні-червні. Плоди достигають у вересні-жовтні.

Регіони проростання барбарису звичайного

Барбарис звичайний поширений по всій території України на узліссях, по чагарниках, на кам’янистих та гірських схилах, у підліску хвойних та мішаних лісів. Любить сонячні галявини. Популярний як декоративна рослина.

Заготівля і зберігання барбарису звичайного

В лікувальних цілях з барбарису звичайного використовують кору, листя, плоди і зрідка корені (не товщі за 6 см).

Корені заготовляють навесні (до початку розпускання бруньок) або восени (після достигання плодів), обтрушують від землі, відрізують почорнілі й гнилі частини, розрубують на куски по 10-20 см завдовжки, розщеплюють і сушать у добре провітрюваних приміщеннях, під наметом або в сушарках при температурі 45-50°С.

Кору заготовляють рано навесні, листя — одразу після цвітіння рослини. Сушать на горищах під залізним дахом або під наметом з доброю вентиляцією, розстеляючи шаром у 3-5 см і періодично перегортаючи.

Готову сировину зберігають у добре провітрюваних приміщеннях в коробках. Строк придатності — 3 роки. Листя барбарису звичайного заготовляються і відпускаються аптеками.

Хімічний склад барбарису звичайного

Барбарис звичайний містить дубильні речовини, ефірну олію, алкалоїди (берберин — головний алкалоїд, оксиберберин, пальматин, тетрагідропальматин, барбамін, оксианкантин, ятрорицин, колумбамін, магнофлорин, ізотетрандин) та ін. Вміст берберину в корінні досягає 1,5%. У плодах — 3,5-6% органічних кислот (яблучна, лимонна, винна та інші), є цукри (до 7,7%), пектин (0,4-0,6%), аскорбінова кислота (20-55 мг%), дубильні речовини, барвники, флавоноїди (катехіни, лейкоантоціани, антоціани, флавоноли), фенокислоти. Плоди і листя містять і лютеїн та вітамін К1.

Фармакологічна дія барбарису звичайного

Препарати барбарису звичайного виявляють седативну, протизапальну, жовчогінну та сечогінну дію. Як жовчогінний засіб барбарис використовують при дискінезії жовчних шляхів (при гіперкінетичній формі), гепатиті, гепатохолециститі, жовчнокам’яній хворобі, не ускладненій жовтяницею. Ефективним є використання барбарису при запальних процесах у сечових органах (гломеролота пієлонефрит, геморагічний цистит).

В акушерсько-гінекологічній практиці настойку з листя і коріння барбарису застосовують при атонічних кровотечах у післяпологовий період, при ендометриті, кровотечах у клімактеричний період. У народній медицині, крім того, відвар кори і коріння використовують при малярії, плевриті, туберкульозі, нирковокам’яній хворобі, набряках, подагрі, ревматизмі, люмбаго; настойку листя — при хворобах печінки і при малярійному збільшенні селезінки; відвар квіток — при захворюваннях се́рця і при малярії.

Сік з плодів барбарису використовують як жовчогінний, він поліпшує кровообіг, а також має легкий, послаблюючий засіб. Він добре тамує спрагу, збуджує апетит, знижує температуру тіла. Корисно вживати сік і при запаленні легень, при гарячці та кашлі.

За матеріалами:

1. Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник/Відп. ред. А. М. Гродзінський. — Київ: Українська Енциклопедія ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр Олімп, 1992.
2. Мамчур І. Довідник з фітотерапії. — Київ: Здоров’я, 1984.
3. Носаль М. А., Носаль І. М. Лікарські рослини і способи їх застосування в народі. — Київ, 2013.
4. Кархут В. В. Ліки навколо нас. — Київ: Здоров’я, 1974.
5. Алексєєв І. С. Повний атлас лікарських рослин. — Донецьк: Глорія Трейд, 2013.
6. Липа Ю. І. Ліки під ногами: Про лікування рослинами. — Київ: Україна, 1996.