Меліса лікарська: опис, заготівля і зберігання, лікарські властивості

Офіційна медицина використовує ефірну олію меліси лікарської. Вона малотоксична, має помітний седативний ефект.

Інші назви меліси лікарської

маточник, медова трава, лимонна трава, роївник; латиною: Melissa officinalis; російською: мелисса лекарственная.

Опис меліси лікарської (як виглядає)

Меліса лікарська — багаторічна трав’яниста рослина родини губоцвітих. Стебло пряме, чотиригранне, гіллясте, до метра заввишки. Вся рослина вкрита м’якими волосинками. Листки черешкові, серцевидні, великозубчасті, зморщені, зверху — темно-зелені, зісподу — світлі, опушені. Якщо потерти листок, відчувається лимонний запах.

Дрібні білі або білі з рожевим відтінком і червоною плямою квіти зібрані на верхівці стебла у суцвіття.

Плід сухий, розпадається на чотири однонасінні горішки.

Цвіте у червні-серпні.

Регіони проростання меліси лікарської

Меліса росте у середземноморських і центральноєвропейських країнах. В Україні вирощують на присадибних ділянках. Та нерідко меліса дичавіє, особливо в Криму, де росте на берегах річок, галявинах, лісах.

Заготівля і зберігання меліси лікарської

Заготовляють листя меліси: якщо для виготовлення ефірної олії, то до цвітіння рослини, коли в листках найбільший її вміст (опівдні, в суху похмуру погоду), вдруге можна збирати за 20-25 днів. У вологу й теплу осінь можна збирати листя втретє. Зібрану сировину розстеляють тонким шаром і сушать при температурі до 35 градусів. Ворушити листя меліси не треба. Вихід сухої речовини — 20%. Зберігають у темному сухому місці — найкраще в металевих бляшанках.

Хімічний склад меліси лікарської

Листя меліси має у своєму складі ефірну олію (до 0,33%), дубильні речовини (до 5%), гіркоту, слиз, цукри, кавову, янтарну, хлорогенову, олеанолову й урсолову кислоти, мінеральні солі.

Фармакологічна дія меліси лікарської

Листя меліси має яскраво виражений седативний ефект, особливо у старших людей, що дозволяє зменшити дозу синтетичних препаратів або взагалі відмовитися від них.

Меліса також знімає спазми, зменшує напруження гладеньких м’язів кишківника, стимулює виділення травних соків, має протизапальні, бактеріостатичні, противірусні властивості.

Рослину використовують при загальному нервовому збудженні, вегето-судинній дистонії, безсонні, порушеннях ритму серця, змінах тиску крові під впливом емоційних чинників, а також при розладах, які їх супроводжують: порушення травлення, вегетативний невроз, гастрит, коліт тощо.

Тонізуюче впливає на мозок, серце, матку, органи травлення.

Частіше застосовують із іншими травами — м’ятою, ромашкою, валеріаною, лавандою, кмином тощо.

У народній медицині настій меліси використовують зовнішньо при паралічі й подагрі.

Молоде листя рослини додають у салати.

Мелісу використовують також у косметології для ванн та компресів.

За матеріалами:

1. Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник/Відп. ред. А. М. Гродзінський. — Київ: Українська Енциклопедія ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр Олімп, 1992.
2. Мамчур І. Довідник з фітотерапії. — Київ: Здоров’я, 1984.
3. Носаль М. А., Носаль І. М. Лікарські рослини і способи їх застосування в народі. — Київ, 2013.
4. Кархут В. В. Ліки навколо нас. — Київ: Здоров’я, 1974.
5. Алексєєв І. С. Повний атлас лікарських рослин. — Донецьк: Глорія Трейд, 2013.
6. Липа Ю. І. Ліки під ногами: Про лікування рослинами. — Київ: Україна, 1996.