Вільха сіра: опис, заготівля і зберігання, лікарські властивості

Розповідаємо найважливіше про вільху сіру — лікарську рослину, яка виявляє, зокрема, протизапальну та в’яжучу властивості

Інші назви вільхи сірої

Вільха біла, вульха біла; латиною: Alnus incana; російською: ольха серая

Опис вільхи сірої (як виглядає)

Вільха сіра — дерево з гладкою світло-білою корою 5-15 метрів заввишки родини березових.

Листки чергові яйцевидні або широкоеліптичні, на кінчику загострені, з країв гостро-подвійнопильчасті; молоді — густо опущені, неклейкі, дозрілі — зверху майже голі, знизу негусто опушені.

Квітки одностатеві, однодомні. Чоловічі (тичинкові) сережки зібрано у грона по три-п’ять штук, жіночі (маточкові) — по вісім-десять штук. Супліддя — шишечки завдовжки до півтора сантиметра, що звисають сережками по декілька штук, ближче до осені дерев’яніють і проводять зиму на дереві.

Цвіте у березні-квітні, плоди достигають у жовтні, обсипаються в лютому-березні.

Регіони проростання вільхи сірої

Вільха сіра не надто поширена. Росте на берегах гірських річок і струмків, у лісах, на узліссях. Зокрема, трапляється на Закарпатті, в Карпатах, на Прикарпатті, Поліссі і рідко в Правобережному Лісостепу на заболочених узліссях і болотах.

Заготівля і зберігання вільхи сірої

Для лікування використовують шишечки, листки і кору молодих дерев вільхи сірої. Шишки збирають у листопаді-лютому. Насамперед їх прив’ялюють на сонці, а відтак сушать на горищі або під накриттям, розстилаючи на дошках шаром завтовшки 5-10 сантиметрів. Досушують на печі. Отриману суху сировину пакують у мішки і зберігають в сухому приміщенні з доброю вентиляцією. В таких умовах вона зберігається 4 роки.

Хімічний склад вільхи сірої

Шишечки вільхи сірої містять дубильні речовини (в т.ч. до 2,5% таніну), вільну галову кислоту і флавоноїди; листки — гіперозид, кверцитрин, органічні кислоти; кора — дубильні речовини і тритерпеноїди.

Фармакологічна дія вільхи сірої

Відвари і настойки з кори та шишок вільхи сірої виявляють в’яжучу, протизапальну, частково кровоспинну дію. Свіже листя служить потогінним засобом. Застосовується у медицині при гострих і хронічних запаленнях кишок (ентеритах і колітах), а в народній медицині — при різноманітних захворюваннях шлунково-кишкового тракту, в т.ч. при дизентерії.

За матеріалами:

Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник/Відп. ред. А. М. Гродзінський. — Київ: Українська Енциклопедія ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр Олімп, 1992.
Мамчур І. Довідник з фітотерапії. — Київ: Здоров’я, 1984.
Носаль М. А., Носаль І. М. Лікарські рослини і способи їх застосування в народі. — Київ, 2013.
Кархут В. В. Ліки навколо нас. — Київ: Здоров’я, 1974.
Алексєєв І. С. Повний атлас лікарських рослин. — Донецьк: Глорія Трейд, 2013.
Липа Ю. І. Ліки під ногами: Про лікування рослинами. — Київ: Україна, 1996.