Ожина сиза: опис, заготівля і зберігання, лікарські властивості

Якби всі ліки були такі смачні, лікуватися було б суцільне задоволення. Лікувальні властивості мають не тільки плоди, а й листя та коріння цього куща.

Інші назви ожини сизої

Ожина звичайна, ожина, ужина; латиною: Rubus caesius; польською: ożyna, jeżyna popielica; російською: ежевика сизая.

Опис ожини сизої (як виглядає)

Ожина сиза — багаторічна напівкущова рослина, заввишки 50-150 см, родини розоцвітих із річними вегетуючими пагонами та здерев’янілими дворічними стеблами, на яких утворюються квітконосні гілочки. Річні пагони трав’янисті, сизуваті, в молодому віці прямостоячі, пізніше дугоподібно вигнуті, зазвичай голі або вкриті щетиновидними шипами, восени вони дерев’яніють, а наступного року зацвітають і плодоносять, після чого відмирають. Листки чергові, черешкові, трійчасті, розсіяноволосисті з обох боків.

Квітки білі, двостатеві, 5-пелюсткові, зібрані в негусті щитки.

Плід — складна кістянка.

Цвіте у травні-серпні.

Регіони проростання ожини сизої

Ожина сиза росте по всій території України в лісах, ярах, на берегах річок, по чагарниках, у садах і парках.

Заготівля і зберігання ожини сизої

З лікувальною метою використовують стиглі плоди, листя і коріння. Плоди споживають свіжими або сушать (для цього сортують, видаляють перестиглі та ушкоджені плоди, квітконіжки). Листя збирають упродовж усього літа, сушать під накриттям. Сухого листя виходить 30-33%. Коріння викопують восени, миють, ріжуть на шматки 10-15 см і сушать. Готову сировину зберігають у сухому, добре провітрюваному приміщенні. Рослина неофіцинальна.

Хімічний склад ожини сизої

Свіжі плоди ожини містять цукри (фруктоза, глюкоза, сахароза), органічні кислоти (яблучна, винна, лимонна, саліцилова), дубильні і барвні речовини, пектини, солі міді, марганцю і калію, багато вітамінів тощо. У листі ожини є дубильні речовини, флавоноїди, органічні кислоти, аскорбінова кислота, слизисті речовини, ефірна олія, у корінні — танін і крохмаль.

Фармакологічна дія ожини сизої

Ожину сизу використовують із лікувальною метою дуже широко. Здавна відомі її в’яжучі, протизапальні, бактерицидні, потогінні й сечогінні, заспокійливі властивості, здатність знижувати рівень цукру в крові хворих на діабет.

Настій із сушених плодів і листя застосовують при діареї, дизентерії, катарі шлунково-кишкового тракту, при гострих респіраторних захворюваннях та пневмонії, підвищеній нервовій збудженості та нефропатії.

Свіжі плоди споживають як загальнозміцнюючий, жарознижуючий та заспокійливий засіб. Перестиглі плоди мають легку послаблюючу дію.

Настоєм із листя рослин лікують місцево гінгівіти, захворювання горла, екзему, лишаї, виразки, хронічні запалення піхви. Коріння використовують значно рідше. Внутрішньо відвар із нього приймають при діареї, дизентерії, кровохарканні, апендициті, водянці, розширенні вен, зовнішньо — для полоскання порожнини рота і горла як протизапальний засіб.

За матеріалами:

1. Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник/Відп. ред. А. М. Гродзінський. — Київ: Українська Енциклопедія ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр Олімп, 1992.
2. Мамчур І. Довідник з фітотерапії. — Київ: Здоров’я, 1984.
3. Носаль М. А., Носаль І. М. Лікарські рослини і способи їх застосування в народі. — Київ, 2013.
4. Кархут В. В. Ліки навколо нас. — Київ: Здоров’я, 1974.
5. Алексєєв І. С. Повний атлас лікарських рослин. — Донецьк: Глорія Трейд, 2013.
6. Липа Ю. І. Ліки під ногами: Про лікування рослинами. — Київ: Україна, 1996.