Рослина, яка не росте в дикому стані, гібрид, виведений як ефіроолійна культура, “носій” ментолу — джерела свіжості й легкої анестезії.
Інші назви
м’ята холодна; латиною: Mentha piperita; російською: мята перечная.
Опис м’яти перцевої (як виглядає)
М’ята перцева — багаторічна трав’яниста рослина родини губоцвітих, дуже ароматна. Стебло підведене, чотиригранне, опушене, галузисте, заввишки 30-55 см. Листки супротивні, короткочерешкові, яйцевидно-довгасті, зверху темно-зелені, зі споду — світло-зелені.
Квітки дрібні, червоно-фіолетові, стерильні (плоди утворюються дуже рідко), зібрані на верхівці стебла в густі колосовидні суцвіття.
Плід складається з 4 однонасінних горішковидних часток.
Цвіте у червні — липні.
Регіони проростання м’яти перцевої
М’ята перцева в дикому стані не росте. Її вивели, схрестивши м’яту водяну і м’яту колоскову або м’яту зелену. В лісостепових регіонах України м’яту перцеву вирощують як ефіроолійну рослину.
Заготівля і зберігання м’яти перцевої
Для виготовлення ліків використовують траву і листя рослини. М’яту перцеву заготовляють, коли частина квіток у суцвіттях розпуститься.
Свіжу або сушену трав використовують як сировину для виготовлення ефірної олії. Для виготовлення галенових препаратів траву обмолочують, стебла відкидають, виходить 7-8% сухого листя. Його зберігають у щільно закритих банках у сухому темному місці до 2 років.Хімічний склад м’яти перцевої
Листя м’яти перцевої містить ефірну олію (близько 2,75%), у складі якої є багато ментолу, лимонен, феландрен, цинеол, дипентен тощо. Крім того, в листі м’яти є флавоноїди, бетаїн, каротин, гесперидин, урсолова й олеанолова кислоти, дубильні речовини, мікроелементи (мідь, марганець тощо).
Фармакологічна дія м’яти перцевої
Завдяки комплексу біологічно активних речовин, серед яких переважає ментол, який належить до групи терпенів, м’ята має подразнюючі, антисептичні й анестезуючі властивості.
Подразнюючи терморецептори слизових оболонок і шкіри, ментол викликає відчуття охолодження, яке супроводжується рефлекторним звуженням судин, що призводить до виникнення печіння, а потім настає легка анестезія.
Настоєм м’яти перцевої полощують рота при поганому запаху, додають для ванн, компресів при сверблячці, нейродерміті та екземі.
Свіже листя м’яти прикладають до лоба при сильному головному болю, а соком із нього змащують шкіру, пошкоджену поверхневими мікозами.
Препарати для внутрішнього застосування стимулюють секрецію травних залоз, перистальтику, збуджують апетит, знімають спазми в кишечнику та в жовчо- і сечовивідних шляхах, посилюють жовчотворну функцію печінки і виділення жовчі у дванадцятипалу кишку, виявляють седативну і слабку гіпертензивну дію.
Ментол застосовують як легкий рефлекторний судинорозширювальний засіб при стенокардії і хворобах, пов’язаних зі спазмами головного мозку.
Листя м’яти входить до складу вітрогінних, сечогінних, жовчогінних, заспокійливих, шлункових чаїв.
Передозування ментолу або інших препаратів м’яти може спровокувати побічну дію. Протипоказано змащувати ментолом слизові оболонки носа і носоглотки дітей, адже можливе рефлекторне пригнічення або навіть зупинка дихання.
За матеріалами:- Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник/Відп. ред. А. М. Гродзінський. — Київ: Українська Енциклопедія ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр Олімп, 1992.
- Мамчур І. Довідник з фітотерапії. — Київ: Здоров’я, 1984.
- Носаль М. А., Носаль І. М. Лікарські рослини і способи їх застосування в народі. — Київ, 2013.
- Кархут В. В. Ліки навколо нас. — Київ: Здоров’я, 1974.
- Алексєєв І. С. Повний атлас лікарських рослин. — Донецьк: Глорія Трейд, 2013.
- Липа Ю. І. Ліки під ногами: Про лікування рослинами. — Київ: Україна, 1996.
