Меліса лікарська
Меліса лікарська (Melissa officinalis L.) – багаторічна трав’яниста рослина висотою до 1 м і більше.
Стебло чотиригранне, гіллясте. Листки великозубчасті, черешкові. Квіти дрібні, білуваті або рожеві, в пазушних пучках. Цвіте з середини червня і до глибокої осені. Листки при подрібненні (свіжі і висушені) мають лимонний запах. Народні назви – лимонна або медова трава, маточник.
В перекладі з давньогрецької «меліса» означає «бджола», адже рослина – чудовий медонос. Коли вмитися водою, настояною на мелісі, чи натерти її листочками руки, можна уникнути укусів бджіл. Не робіть цього під час роїння, бо запах меліси нагадує бджолам запах маточного молочка.
В дикому стані росте в Середземноморському регіоні. В Україні мелісу висівають на клумбах та грядках. Вирощують її як технічну культуру для отримання олії.
Як і коли збирати мелісу лікарську
Використовують листки і квітконосні стебла меліси, які зрізають під час цвітіння . Сушать у теплих добре провітрюваних приміщеннях. Зберігають у щільній тарі.
Хімічний склад меліси лікарської
У сировині меліси виявлено дубильні речовини, смоли, кавову, олеанову та урсолову кислоти, сапоніни, аскорбінову кислоту, ефірну олію.
Застосування меліси лікарської
Препарати меліси лікарської використовуються народною медициною при лікуванні численних недуг: захворювань травного каналу, печінки, панкреатиту, цукрового діабету, запальних процесів сечостатевої системи. Рослина виявляє легку потогінну, вітрогінну та проносну дії. Припиняє нудоту і блювання, діє протисудомно, заспокоює нервову систему, поліпшує сон.
В офіційній медицині використовують мелісову олію при захворюваннях дихальних і сечових шляхів, ревматизмі, після перенесених важких травм та операцій.
При пониженому тиску приймання у великій кількості настоїв чи відварів меліси не рекомендується.
Перед використанням проконсультуйтесь зі спеціалістом!
